ДІЯЛЬНІСТЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

Психологічна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", "Про позашкільну освіту", "Про дошкільну освіту", іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням; співпрацює з органами охорони здоров'я, праці та соціального захисту населення, сім'ї, молоді та спорту, внутрішніх справ, іншими органами виконавчої влади, а також громадськими організаціями.

Основною метою діяльності психологічної служби ЗНЗ є психологічне забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу, захист психічного здоров'я і соціального благополуччя усіх його учасників:, учнів, педагогічних працівників та батьків.

Соціально-педагогічний патронаж спрямований на надання соціально-педагогічної допомоги соціально незахищеним категоріям, учнів, педагогічних працівників та батьків з метою подолання ними життєвих труднощів та підвищення їхнього соціального статусу.

Основні завдання психологічної служби школи полягають у:

• створення сприятливого психологічного клімату в педагогічному та учнівському колективі;
• профілактика негативних явищ і пропаганда здорового способу життя;
• соціально-психологічний супровід дітей пільгових категорій;
• здійснення профілактико-просвітницької діяльності та пропаганди психологічних знань, підвищення рівня психологічної грамотності педагогів та батьків.
• сприянні повноцінному розвитку особистості вихованців, учнів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку;
• забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;
• психологічне забезпечення допрофільного та профільного навчання учнів;
• раннє виявлення дітей з особливими освітніми потребами та психологічне забезпечення інклюзивної освіти;
• психологічний супровід випускників до та під час зовнішнього незалежного оцінювання.

Основними видами діяльності психологічної служби ЗНЗ є:

• діагностика - психологічне обстеження учнів, педагогічних працівників, батьків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку учнів, педагогічних працівників, батьків, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання;
• корекція - здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та інтелектуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи;
• реабілітація - надання психолого-педагогічної допомоги учнів, педагогічних працівників, батьків, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності;
• профілактика - своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі;
• прогностика - розробка і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів індивідуального розвитку учнів, педагогічних працівників, батьків, і складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп та міжгрупових відносин.

Працівники психологічної служби школи:

- керуються етичним кодексом психолога;

- дотримуються педагогічної етики, поважають гідність учнів, педагогічних працівників, батьків, захищають їх від будь-яких форм фізичного або психічного насильства;

- будують свою діяльність на основі доброзичливості, довіри у тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;

- пропагують здоровий спосіб життя, підвищують рівень психологічних знань педагогічних працівників і батьків або осіб, які їх замінюють;

- зберігають професійну таємницю, не поширюють відомості, отримані в процесі діагностики або корекційної роботи, якщо це може завдати шкоди учню, педагогічному працівнику, батькам чи їх оточенню;

- постійно підвищують свій професійний рівень;

- знають програмно-методичні матеріали і документи щодо обсягу, рівня знань, розвитку учнів, педагогічних працівників, батьків, вимоги державних стандартів до забезпечення навчально-виховного процесу, основні напрями і перспективи розвитку освіти, психолого-педагогічної науки.

ІНТИМНЕ СЕЛФІ В ІНТЕРНЕТІ — ЖАРТ ЧИ НЕБЕЗПЕЧНИЙ РИЗИК?

Кібербулінг, секстинг, грумінг, сексторшн, заборонений контент, спілкування з незнайомцями в соцмережах, шкідливі програми — це далеко не повний перелік, на який наражаються діти в Інтернеті.

Секстинг– це обмін власними фото-, відео- та текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж. Секстинг може бути частиною побудови довіри в онлайн середовищі, особливо між підлітками: “я надішлю тобі відверті фото, щоб показати, що довіряю тобі”. Але людина може зловживати такою довірою, про що підлітки не замислюються. Секстинг може бути частиною шантажу: “якщо не надішлеш фото, значить ти мені не довіряєш, тож давай розірвемо наші стосунки”. Трапляється, що юнаки та дівчата створюють в соціальних мережах групи з непристойними назвами, куди з помсти викладають інтимні світлини однолітків.

Онлайн-грумінг–це побудова дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті. Зазвичай злочинці (або злочинні угруповання) реєструються в соціальних мережах під виглядом підлітків чи налагоджують контакт зі школярами в онлайніграх, через електронну пошту та ін. Діти можуть знати або не знати, що спілкуються з дорослими. Злочинці можуть додаватися дитині у друзі, розсилати особисті повідомлення, переглядати сторінки дітей і шукати серед них таких, яким бракує любові та турботи вдома.

Сексторшен– налагодження довірливих стосунків із дитиною в Інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування та вимагання додаткових матеріалів чи грошей.Професійні злочинці оперують у соцмережах та месенджерах, а також у мережевихіграх. Жертвою сексторшену можна стати у будь-якому додатку чи онлайн платформі, через які можна надсилати фото та відео.

В школі психологічною службою у співпраці з класними керівниками 5-11 класів проведено ряд заходів з метою просвіти та попередження учасників освітнього процесу з питань безпеки підлітків від сексуальних ризиків в мережі Інтернет за матеріалами інформаційно-освітньої кампанії#Stop_sexтинг.

З метою реагування на подібні випадки, Урядом була створена цілодобова безкоштовна державна консультативна лінія за номером1545 (далі обрати 3)щодо безпеки дітей в Інтернеті,на яку можуть звернутися діти, батьки та спеціалісти, які працюють з дітьми.

ІНТЕРНЕТ БЕЗПЕЧНИЙ?

1,8 млрд. людей у світі підключені до Мережі Інтернет. З кожним днем ця кількість зростає. Інформаційний світ захоплює не тільки дорослих, а й дітей. 96% дітей користуються Інтернетом.
Завдяки Інтернету ти шукаєш необхідну інформацію для занять, завантажуєш музику та фільми, переглядаєш пошту, спілкуєшся з іншими користувачами Інтернету.Комп’ютер став частиною твого життя.

АЛЕ БУДЬ ОБЕРЕЖНИМ!

В Інтернеті, звичайно ж, є своя небезпека.
ПАМ'ЯТАЙ!

1.Небажано розміщувати персональну інформацію в Інтернеті. Персональна інформація – це ваше повне ім'я, прізвище, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти, домашня адреса, фото з вами, членами вашої родини, друзями.

2. Якщо ви публікуєте фото чи відео в Інтернеті, їх може подивитися кожен. Зважайте на це.

3.Не відповідайте на спам (небажану електронну пошту).

4.Не відкривайте файли, які надіслали невідомі вам люди. Ви не можете знати, що насправді міститься у цих файлах – там можуть бути віруси або фото, відео з «агресивним» змістом.

Не відкривайте листи електронної пошти, файли або Web-сторінки, отримані від людей, яких ви реально не знаєте або не довіряєте.

5.Пам’ятайте, що віртуальні знайомі можуть бути не тими, за кого себе видають.

6.Якщо поруч з вами немає когось із дорослих, яким ви довіряєте і які можуть вас захистити, не зустрічайтесь в реальному житті з людьми, якими ви познайомились в Інтернеті. Якщо ваш віртуальний друг справді той, за кого себе видає, він спокійно зреагує на вашу турботу про власну безпеку.

7.Ніколи не пізно розповісти дорослим, якщо тебе хтось образив.

8.Якщо хтось говорить вам, надсилає вам, або ви самі віднайшли у мережі щось, що бентежить вас, не намагайтеся розібратися в цьому самостійно. Зверніться до батьків або вчителів - вони знають, що треба робити.

9.Нікому не давайте свій пароль, за виключенням дорослих вашої родини.

• Завжди дотримуйтесь сімейних правил Інтернет-безпеки: вони розроблені для того, щоб ви почували себе комфортно і безпечно у мережі.
• Ніколи не робіть того, що може коштувати грошей вашій родині, окрім випадків, коли поруч з вами батьки.

10.Дотримуйтесь етики спілкування.Завжди будьте ввічливими у електронному листуванні, і ваші кореспонденти будуть ввічливими з вами.

Відстоюйте свою точку зору, але не ображай своїх співрозмовників.

Завжди поводьтеся у мережі так, як би ти хотів, щоб поводилися з тобою!

МИСТЕЦТВО ТОЛЕРАНТНОСТІ

Що таке толерантність?

У перекладі з латинської«tolerance»означає «терпіння».

Це слово в медицині позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.

Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн, ставали підставою для створення «образу ворога» з іншого народу.

Але з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: «Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за Ваше право висловити її я готовий віддати своє життя».

Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Також толерантність – це єдність у різноманітті, те, що переходу від війни до культури миру. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

Необхідно відмітити, що існує поняття про різні типи толерантності:

1. Байдужість до існування різних поглядів та практик. Цей тип характеризує ситуацію, коли різні системи поглядів допускаються, при умові, що вони не суперечать загальнолюдським нормам.

2. Повага до іншого, якого я не розумію і з яким я не взаємодію. Цей тип відокремлюють в силу рівноправності культур і відсутності привілейованої системи поглядів і переконань.

3. Терпимість до слабкості інших. Цей тип носить деякий зневажливий контекст. Це збігається з плюралізмом і пов’язане з виділенням привілеїв у системах поглядів та цінностей.

4. Розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на діалогічність природи розуму.

Отже, толерантність – це миролюбність, терпимість до етичних, релігійних, політичних, конфесійних, міжособистісних розбіжностей, визнання можливості рівноправного існування «іншого». Спрощене сприйняття толерантності включає одночасно всі види, коли толерантність має місце і у висловлюваннях, і у відносинах, і в діях. Своє практичне вираження вона знаходить у витримці, самовладанні, здатності тривалий час терпіти несприятливі впливи. І на кінець – варто відмітити, що толерантність добре «працює», якщо це – «гра в двоє воріт». Сподівання на те, що вияви толерантності до людини, яка систематично, брутально, цинічно порушує Ваші права, зрештою теж стане до Вас толерантною – як правило, не справджуються. Тому будьмо добрішими!

Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

• бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;
• навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;
• цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;
• зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Рекомендації вчителю по роботі з агресивною дитиною

Групи підлітків. Прояв агресивної поведінки

1. З аномальними, аморальними, примітивними потребами, з деформацією цінностей і відповідальності. У поведінці переважає фізична агресивність. Діти незлагідні, байдужі до переживань інших, егоцентричні, цинічні, озлоблені, грубі, запальні, зухвалі, забіякуваті, для них немає авторитетів.

2. З деформованими потребами, цінностями, відносинами. Перекручено уявлення про мужність, товаристві. Індивідуалісти, прагнуть зайняти привілейоване положення за рахунок утиску слабких, молодших, їм приносить задоволення чужа біль. Зі старшими не пов'язує. Імпульсивні, брехливі, дратівливі.

3. Є конфлікт між деформованими і позитивними цінностями Пристосуванці, напоказ, брехуни. Чи не прагнуть до досягнень, успіху, апатичні. Переважає непряма і вербальна агресія

4. З слабо деформованими цінностями, але без інтересів, з обмеженим колом спілкування. Безвольні, мстиві, запобігають перед сильнішими, боягузливі. Переважає вербальна агресивність і негативізм.

Рекомендації вчителю по роботі з агресивним підлітком:

1. Включити в соціально схвалює діяльність - трудову, спортивну, мистецьку, організаторську і т.д.

2. Для підлітка з 1 групи доцільно спиратися на його енергійність, наполегливість у досягненні мети, прагнення до першості. Робота в групах по 2-3 людини.

3. Для підлітків 2 групи важливо змінити обстановку і стереотипні форми реагування на неї. Підкреслене повагу до їх інтересам, включення в організаторську діяльність, де навчаться командувати і підкорятися.

4. 3 групу підлітків залучати до пошукові роботи, що будять інтерес до самоствердження, прояву свого «Я».

5. Підліткам 4 групи допомагають позитивні переживання, інтерес до життя, значимі перспективи, організація змінного графіка робіт колективної діяльності при підкресленою особистої відповідальності.

6. Залучати до повсякденного постійного праці з самообслуговування.

7. Використовувати цікаві форми діяльності, «секретну» роботу, елементи гри

8. Працювати в групах зі змінним складом учасників, зі зміною ролей.

9. Використовувати заохочення - матеріальні та моральні - з метою формування моральної зрілості і позитивного ставлення до справи, собі, іншим людям. Системам жетонного заохочення за строго обумовлений поведінку, з правом на привілеї. Покараннями можна багато зруйнувати, але нічого не створити, підкріплення змінює поведінку дитини.

10. Навчати прийнятним способів в вираженні гніву, вмінню володіти собою. 11. Використовувати метод неприємних наслідків (що буде, якщо ти і далі будеш так агресивний).

12. Замість конкуренції розвивати навички співпраці, готовність йти один одному назустріч, вміння просити допомоги і допомагати іншим, бути терпимим до недоліків інших, рахуватися з інтересами інших.

13. Навчати стримування агресії, самоконтролю, зняттю м'язової напруги.

14. Виявляти конфліктогени (слова, вчинки, жести, інтонації), які пробуджують агресію у дитини, тренувати зміни його поведінки у важких ситуаціях.

15. Навчати ненасильницького вирішення конфліктів

Проблема емоційного та професійного вигорання педагогів

Емоційне вигорання– це синдром, який розвивається під впливом хронічного стресу і постійного навантаження, що призводить до виснаження емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення» від них.

Синдром«професійного вигорання»- один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності.

Причини «синдрому згорання»

- напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;

- недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;

- одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;

-вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;

-зверхність у ставленні до вчителів початкових класів;

- робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;

- невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;

- невирішені особистісні конфлікти.

Фактори, що сприяють виникненню професійних стресів

- високий рівень відповідальності за дітей

- дисбаланс між інтелектуально-енергетичними витратами та морально-матеріальними винагородами

- напруженість і конфлікти у професійному оточенні

- недостатні умови для самовираження

- одноманітність діяльності

- відсутність позитивного оцінювання

- відсутність перспектив у роботі

- «непомітність» результатів роботи

- Невирішені особисті проблеми.

У розвитку синдрому вигорання виділяють три стадії:

-Перша стадія (Фаза напруження). Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частих перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симптоми мало хто звертає увагу. Перша стадія може формуватися протягом трьох-п`яти років. Напруження має динамічний характер, що обумовлюється постійністю, що вимотує, або посиленням факторів.

Це знаходить вияв у таких симптомах, як:

1) переживання психотравравмуючих обставин – людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі;

2) незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом;

3) «Загнаність у кут» - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі;

4) тривога й депресія – розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

- Друга стадія (Фаза «резистенції»)- характеризується надмірним емоційним виснаженням. Спостерігається відсутність інтересу до роботи, потреби в спілкуванні: не хочеться бачити тих, з ким спеціаліст працює, тиждень триває нескінченно, поява стійких соматичних симптомів: немає сил, енергії, особливо, в кінці тижня, головні болі вечорами, підвищена дратівливість, збільшення кількості простудних захворювань. Людина може почувати себе виснаженою після доброго сну і навіть після вихідних. Час формування даної стадії, в середньому від 5 до 15 років.

Це знаходить вияв у таких симптомах, як:

1) неадекватне вибіркове емоційне реагування – неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки;

2) емоційно-моральна дезорієнтація – розвиток байдужості у професійних стосунках;

3) розширення сфери економії емоцій – емоційна замкненість, відчуження згорнути будь-які комунікації;

4) редукція професійних обов’язків – згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків.

Третя стадія (Фаза «виснаження»). Ознаки і симптоми третьої стадії. Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблем типу язв і депресій. Людина може почати сумніватись у цінності своєї роботи, професій та самого життя. Характерні повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спостерігається порушення пам’яті і уваги, порушення сну. Людина прагне до усамітнення. Стадія може формуватися від 10 до 20 років.

1) емоційний дефіцит – розвиток емоційної почуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм та спустошення людини при виконанні професійних обов’язків;

2) емоційне відчуження – створення захисного бар’єру у професійних комунікаціях;

3) особистісне відчуження (деперсоналізація) – порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися при виконанні професійних обов’язків, та до професійної діяльності взагалі;

4) психосоматичні та психовегетативні порушення – погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлади сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.

Рекомендації щодо профілактики емоційного вигорання

- визначення короткострокових і довгострокових цілей (це не тільки забезпечує зворотний зв'язок, що свідчить про те, що педагог знаходиться на вірному шляху, а й підвищує довгострокову мотивацію; досягнення короткострокових цілей - успіх, який підвищує ступінь самовиховання);

- використання "тайм-аутів", що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

- оволодіння вміннями та навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, що веде до вигоряння);

- професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання вигорання є обмін професійною інформацією з представниками інших освітніх закладів, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той, який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи - курси підвищення кваліфікації, конференції та ін );

- відхід від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її не можна уникнути, але надмірне прагнення до виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню професійного вигорання);

- емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, ймовірність вигоряння значно знижується або процес цей виявляється не настільки вираженим);

- підтримання гарної фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла і розумом існує тісний зв'язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги або ожиріння посилюють прояви СЕВ.

З метою спрямованої профілактики СЕВ слід:

намагатися розраховувати й обдумано розподіляти своє навантаження;

забезпечувати орієнтацію та підготовку перед початком роботи;

обмежувати роботи наодинці;

планувати час за межами роботи;

вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший;

простіше ставитися до конфліктів на роботі; не намагатися бути кращим завжди й у всьому.

Попередження суїцидальної поведінки неповнолітніх

Підлітковий вік – гострий і напружений період переходу від дитинства до дорослішання, що супроводжується якісноюперебудовоюусіх сторін розвитку особистості. Його часто називають кризовим, оскільки організм має підвищену чутливість до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, які саме в цей час призводять до дуже важливих, безповоротних наслідків.

Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбуваєтьсяперебудовапотреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до підлітка. У зв’язку з цим підлітку необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм. Необхідність такого погоджування часто пов’язана із значними труднощами, які і стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінціучня, у його взаєминах з дорослими та ровесниками. Стан стресу, нервового напруження, неврівноваженості є впливовим чинником, який зумовлює різні зрушення в психічній сфері особистості, може провокувати до суїцидальних думок і фантазій.

В підлітковому віці немає відпрацьованих способів вирішення проблем, коло спілкування, найчастіше, обмежується однолітками, перед якими постають такі самі питання. А дорослі не завжди розуміють проблему та не готові надати підтримку. Отже, в надзвичайно бурхливий період свого життя підліток залишається сам на сам зі своїми проблемами. У цілому ряді випадків підлітки вирішуються на самогубство через байдужість та жорстокість дорослих. На такий крок, як правило, вирішуються замкнуті, ранимі за характером підлітки, які страждають від самотності і почуття власної непотрібності, що втратили сенс життя.

Психологічний сенс суїциду найчастіше полягає в реакції на афект, знятті емоційної напруги, відходу від тієї ситуації, в якій підліток опиняється поза власної волі.

Причини,які призводять до трагічної загибелі дітей і підлітків, різні, до того ж вони відрізняються від дорослих причин. Нерідко сам перехідний вік стає причиною емоційного стресу. На жаль, саме підлітки найчастіше опиняються у кризовому стані, який супроводжується сильними емоційними переживаннями, появою таких почуттів, як спустошеність, відчуженість, самотність може призвести і до втрати сенсу життя.Метоюсуїциду є знаходження рішення. Суїцид не є випадковою дією. Його ніколи не роблять безглуздо чи безцільно. Він служить виходом з ускладнень, кризи або нестерпної ситуації. Стимулом до скоєння суїциду є нестерпний психічний (душевний) біль, від чого він прагне втекти.

Психологи виділяють основні мотиви суїцидальної поведінки серед школярів:

·переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;

·реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;

·переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;

·почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;

·страх перед покаранням, приниженням, глузуванням;

·страх втратити своїх рідних;

·любовні невдачі, небажана вагітність;

·бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;

Як помітити суїцид, який наближається?

Суїцидальні наміри дитини можна визначити за такими ознаками:

Словесні ознаки.

Той, хто готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Він може:

·Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».

·Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».

·Багато жартувати на тему самогубства.

·Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.

Поведінка та зовнішній вигляд.

Людина, яка готується до самогубства, може:

·Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.

·Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як:

·в їжі – їсти замало або забагато;

·у сні – спати занадто мало або занадто багато;

·у зовнішньому вигляді – стати неохайним;

·у шкільних звичках – пропускати заняття, несподіване погіршання успішності, не виконувати домашніх завдань, втрата інтересу до улюблених занять, уникати спілкування з однокласниками,

·замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;

·бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.

·проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.

·мати сумний вираз обличчя (скорботна міміка), пригнічений настрій.

·Емоційні порушення– апатія; схильність до самотності й відчуження; збуджений або агресивний стан; розмови про смерть, записки про самогубство, малюнки в чорному світлі, що відображають жорстокість, особливо спрямовану на себе; розкаяння; відчуття безнадійності, тривога, депресія, плач без причини; самоїдство.

Ситуаційні ознаки:

Зважитися на самогубство може той, хто:

·постійно ізольований в соціумі (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленим;

·живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм – особиста або сімейна проблема);

·почуває себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного;

·робив раніше спроби суїциду;

·має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини;

·переніс важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).

Фахівці зазначають, що будь-які несподівані або драматичні зміни, що впливають на життєдіяльність, емоційні ознаки, зміни в поведінці дитини слід сприймати як факт проблеми, небезпечної для психологічного здоров’я та ставитись до цих проявів з уважністю та відповідальністю за життя людини

Як допомогти людині,що вирішила покінчити життя самогубством

ВИСЛУХОВУЙТЕ –“Я чую тебе”.

Не намагайтеся втішити загальними словами типу:“Ну, все не так вже й погано”,“Вам станекраще”,“Неварто цього робити”. Дайтелюдині можливість висловитися. Задавайтепитаннятауважно вислуховуйте.

ОБГОВОРЮЙТЕ –відкрите обговорення планіві проблемзнімає тривогу. Небійтеся говоритипроце–більшістьлюдейпочувають незручність,говорячипросамогубство,іце проявляєтьсявзапереченні або уникненні цієїтеми.

БУДЬТЕ УВАЖНІ допобічних показниківуразі ризику появи суїцидальної поведінки. Кожне жартівливе згадування або загрозу слід сприймати серйозно.

ЗАДАВАЙТЕ ПИТАННЯ – узагальнюйте:“Таке враження, що ти насправді говориш...”,“Більшість людей замислювалися про самогубство”,“Ти коли-небудь думав, як здійснити його?”. Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Допоможіть підлітку відкрито говорити і думати про свої наміри.

ПІДКРЕСЛІТЬ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР ПРОБЛЕМ – визнайте, що його почуття дуже сильні, проблеми складні – дізнайтеся, чим ви можете допомогти. Дізнайтесь,хто ще міг би допомогтивцій ситуації.

Рекомендації батькам та близьким дитини, що схильна до суїцидальної поведінки

Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед, необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких проявляється бажання дитини позбавити себе життя. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому те, що він просить, або не відпускають на дискотеку чи концерт). Те ж бажання він може проявити, коли батьки карають або коли неповнолітній намагається викликати у батьків почуття провини, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим у своїх цілях. Батькам необхідно проаналізувати, коли підлітокповторить подібне висловлювання, або ж він говорить про бажання померти в несподіваній ситуації: коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів. Як часто висловлюється бажання померти і за яких обставин.

Іноді думки про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу:“Я тебе ненавиджу”,“Ви злі”,“Я втечу з дому”,“Я хочу жити у бабусі”. Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Підлітку необхідно дати можливість виразити свої почуття та обговорити їх. Слід зберігати самовладання, не дозволяти дитині маніпулювати батьками.

Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбаченими, чи виступають як спроба маніпуляції, батькам слід спробувати виявити ознаки небезпеки. Якщо батьки помічають одразу декілька ознак - певні почуття, висловлювання, зміни в поведінці або характерні ситуації, то ставитися до цього слід дуже серйозно. Потрібно поговорити з дитиною про її почуття та про самогубство. Не пропонувати різні відповіді на серйозні питання, не говорити, чому вона не повинна почувати того, що почуває. Саме це може лише посилити у підлітка почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Необхідно прагнути того, щоб підліток сам пропонував альтернативні рішення своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або невирішені питання, то можна звернутися до практичного психолога, психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити професійної допомоги.

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування в родині. Усі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:

- завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;

- не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, досягненні певних життєвих цілей тощо;

- демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

- сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, майже ви самі;

- підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

- слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

Рекомендації батькам, коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай:

- залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

- дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;

- важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;

- говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;

- зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;

- не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

- виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання (“Що трапилося?”, “Що відбулося?”), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні;

- спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;

- намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, займайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю;

- дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;

- ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід з проблемної ситуації;

- обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день;

- сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;

- покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;

- якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

У тому випадку, коли існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне:

- першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування;

- батькам слід подолати власний страх перед бесідою з дітьми;

- діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому іноді дієвішою є невербальна комунікація - жести, дотики тощо;

- якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

До вашої уваги«Телефоном довіри»(0542)78-00-00 та (050)9144024, де вам завжди нададуть психологічну допомогу безкоштовно і анонімно.